Стубб наголосив, що Європа працює над тим, щоб Україна зберегла суверенітет і територіальну цілісність. Але реальність, за його словами, набагато складніша: світ не завжди дає “добре” чи “погано”, інколи - тільки компроміс.

“Ми, фіни, маємо підготуватися до моменту, коли настане мир і всі ті умови справедливого миру, про які ми багато говорили протягом чотирьох років, імовірно, не буде виконано”, - зазначив він.

Президент Фінляндії визнав: наступні дні й тижні покажуть, чи дадуть результат зусилля навколо мирного плану. Але він скептично оцінює шанс, що Росія погодиться на те, що обговорювали останнім часом. Його слова — це не про зміну позиції, а про досвід країни, яка вже знала, як виглядає болючий, але реальний мир.

Фінський контекст тут ключовий. Зимова війна закінчилася тим, що Фінляндія втратила 11% території, але зберегла державу. Для фінів “справедливий мир” був би з кордонами, які вони мали. “Реальний мир” - із втратою Виборга та болючими поступками. Саме тому слова Стубба звучать так, як звучать: вони йдуть із історичної пам’яті, де інколи доводиться обирати не між добром і злом, а між виживанням і руйнуванням.

За чотири роки війни трансформувалося й саме поняття миру. Формула Зеленського означала повне відновлення кордонів 1991 року, репарації та трибунал. Але у 2025 році західні партнери дедалі частіше говорять про модель “мир в обмін на безпеку”, де акцент зміщується на стримування Росії, інтеграцію України та гарантії, що не дозволять нової ескалації. Це не відмова від підтримки, а зсув до довгострокової реальності, у якій світ не готовий нескінченно фінансувати виснажливий фронт.

Стубб — жорсткий атлантист, людина, яка привела Фінляндію до НАТО, і точно не той, хто шукає контактів із Кремлем. Його скепсис щодо російської “згоди” — це не дипломатія, а тверезе розуміння: Москва погоджується тільки на те, що не послаблює її позиції. Тому його заява — це спроба підготувати європейську й українську аудиторію до непростого моменту, коли реальний мир відрізнятиметься від очікуваного.

І згадка про “чотири роки” тут символічна. За цей час Захід пройшов шлях від віри у швидку перемогу — до розмов про довге стримування, від ідеалістичних планів — до прагматизму, де пріоритетом стає збереження державності. Якщо у 2022–2023 роках головним словом була “перемога”, то наприкінці 2025-го головним стає “витримка”.

Суть цієї новини проста й водночас болюча: Європа переходить від етапу очікувань до етапу реальності. І Стубб нагадує те, що Фінляндія давно знає зі свого досвіду: інколи збереження країни коштує більше, ніж здається справедливим — але саме це дозволяє нації вистояти.